Кирил, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі, Предстоятель Руської Православної Церкви
Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (у миру Володимир Михайлович Гундяєв), народився 20 листопада 1946 року в м. Ленінграді.
Батько — Гундяєв Михайло Васильович, священик, помер у 1974 році.
Мати — Гундяєва Раїса Володимирівна, викладач німецької мови в школі, в останні роки домогосподарка, померла в 1984 році.
Старший брат — протоієрей Миколай Гундяєв, професор Санкт-Петербурзької Духовної академії, настоятель Спасо-Преображенського собору в м. Санкт-Петербурзі.
Дід — священик Василій Гундяєв, в’язень Соловків, за церковну діяльність і боротьбу з обновленством у 20-х, 30-х та 40-х роках ХХ століття підданий тюремним ув’язненням та засланням.
По закінченні 8-го класу середньої школи В.Гундяєв улаштувався на роботу в Ленінградську комплексну геологічну експедицію Північно-Західного геологічного управління, де й працював із 1962 по 1965 рік як технік-картограф, поєднуючи роботу із навчанням у середній школі.
Після закінчення середньої школи у 1965 році вступив до Ленінградської Духовної семінарії, а потім до Ленінградської Духовної академії, яку закінчив із відзнакою в 1970 році.
3 квітня 1969 року митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим) був пострижений у чернецтво з нареченням імені Кирил. 7 квітня ним же висвячений на ієродиякона, 1 червня того ж року — на ієромонаха.
З 1970 по 1971 роки — викладач догматичного богослов’я та помічник інспектора Ленінградських Духовних шкіл; одночасно — особистий секретар митрополита Ленінградського та Новгородського Никодима та класний наставник 1-го класу семінарії.
12 вересня 1971 року возведений у сан архімандрита.
З 1971 по 1974 роки — Представник Московського Патріархату при Всесвітній Раді церков у Женеві.
З 26 грудня 1974 року по 26 грудня 1984 року — ректор Ленінградської Духовної академії та семінарії.
14 березня 1976 року хиротонісаний во єпископа Виборзького. 2 вересня 1977 року возведений у сан архієпископа.
З 26 грудня 1984 року — архієпископ Смоленський і В’яземський.
З 1986 року — керуючий парафіями в Калінінградській області.
З 1988 року — архієпископ Смоленський і Калінінградський.
З 13 листопада 1989 року — голова Відділу зовнішніх церковних зносин (із серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зв’язків), Постійний Член Священного Синоду.
25 лютого 1991 року возведений у сан митрополита.
27 січня 2009 року Помісний Собор Руської Православної Церкви обрав митрополита Смоленського та Калінінградського Кирила Патріархом Московським і всієї Русі.
1 лютого 2009 року відбулася інтронізація Святішого Патріарха Кирила.
Під час виконання послухів Священноначалля Високопреосвященний Кирил був:
з 1975 по 1982 р. — головою Єпархіальної ради Ленінградської митрополії;
з 1975 по 1998 р. — членом Центрального комітету та Виконкому Всесвітньої Ради церков;
з 1976 по 1978 р. — заступником Патріаршого Екзарха Західної Європи;
з 1976 по 1984 р. — членом Комісії Священного Синоду з питань християнської єдності;
з 1978 по 1984 р. — керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії;
з 1978 по 1984 р. — заступником голови філії Відділу зовнішніх церковних зв’язків у м. Ленінграді;
з 1980 по 1988 р. — членом комісії з підготовки та проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі;
у 1990 р. — членом комісії з підготовки Помісного Собору Руської Православної Церкви;
у 1990 р. — членом комісії зі сприяння зусиллям у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
з 1989 по 1996 р. — керуючим Православним Угорським благочинням;
з 1990 по 1991 р. — тимчасово керуючим Гаазько-Нідерландською єпархією;
з 1990 по 1993 р. — тимчасово керуючим Корсунською єпархією;
з 1990 по 1993 р. — головою комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності;
з 1990 по 2000 р. — головою комісії Священного Синоду із внесення поправок до Уставу про управління Руською Православною Церквою. Устав був прийнятий на Ювілейному Архієрейському Соборі у 2000 році;
з 1994 по 2002 р. — членом Громадської ради з відродження Храму Христа Спасителя;
з 1994 по 1996 р. — членом Ради із зовнішньої політики Міністерства закордонних справ Росії;
з 1995 по 2000 р. — головою Синодальної робочої групи із вироблення Концепції Руської Православної Церкви з питань церковно-державних відносин і проблем сучасного суспільства в цілому;
з 1995 по 1999 р. — членом Російського організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку зі святкуванням пам’ятних дат Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;
з 1996 по 2000 р. — членом Наглядової ради Фонду 50-річчя Перемоги.
З 2008 року — голова Експертної ради «Економіка та етика» при Відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату (нині — Експертна рада «Економіка та етика» при Патріархові Московському та всієї Русі).
На час обрання на Патріарший Престол митрополит Кирил був:
Постійним Членом Священного Синоду (з 1989 р.);
Головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків (з 1989 р.);
Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії (з 1990 р.);
членом Синодальної Богословської комісії (з 26 лютого 1994 р.);
членом Патріаршої та Синодальної Біблійної комісії (з 1990 р.);
співголовою (з 1993 р.) і заступником голови (з 1995 р.) Всесвітнього Руського Народного Собору, головою Смоленського (з 1996 р.) і Калінінградського (з 1997 р.) відділень ВРНС;
членом Ради Земського руху (з 1993 р.);
членом Руського Палестинського Товариства;
автором і ведучим щотижневої телепередачі «Слово пастиря» на Першому каналі (з 1994 р.);
почесним Президентом Всесвітньої Конференції «Релігія та світ» (з 1994 р.);
членом Ради по взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президентові РФ (з 1995 р.);
членом Комісії при Президентові РФ із Державних премій у галузі літератури та мистецтва (з 1995 р.);
почесним членом Московського інтелектуально-ділового клубу (з 1995 р.);
співголовою Християнського міжконфесійного консультативного комітету (з 1996 р.);
членом Президії Міжрелігійної Ради Росії (з 1998 р.);
головним редактором журналів «Церква та час» (з 1991 р.), «Смоленські єпархіальні відомості» (з 1993 р.), «Православний прочанин» (з 2001 р.);
членом церковно-наукової ради з видання «Православної Енциклопедії» (з 1999 р.);
членом Наглядової ради Храму Христа Спасителя (з 2002 р.);
співголовою Ради європейських релігійних лідерів (з 2002 р.);
головою оргкомітету виставки «Православна Русь» (з 2003 р.);
співголовою Робочої групи по взаємодії Руської Православної Церкви з Міністерством закордонних справ Росії (з 2003 р.);
головою Виконавчого комітету міжрелігійної ради СНД (з 2004 р.);
членом Президії Міжрелігійної Ради СНД (з 2004 р.);
членом Ради по взаємодії з релігійними об’єднаннями при Президентові Російської Федерації (з 2004 р.);
головою Комісії у справах старообрядницьких парафій та у взаємодії зі старообрядництвом (з 2005 р.);
головою робочої групи для складання концептуального документа, який викладає(подає) позицію Руської Православної Церкви у сфері міжрелігійний відносин (з 2005 р.);
головою робочої групи з підготовки документа, який виражає позицію Руської Православної Церкви щодо проблем глобалізації (з 2005 р.);
членом Об’єднаної комісії з національної політики та взаємин держави і релігійних об’єднань (з 2006 р.);
співголовою Всесвітньої конференції «Релігії за мир» (з 2006 р.);
керівником робочої групи з розробки «Основ вчення Руської Православної Церкви про достоїнство, волю та права людини»;
Місцеблюстителем Патріаршого Престолу (з 6 грудня 2008 року).
Наукова діяльність
Святіший Патріарх Кирил є кандидатом богослов’я Ленінградської Духовної академії (з 1970 р.); почесним доктором богослов’я Богословської академії в Будапешті (з 1987 р.).
У 1974-1984 рр. — доцент кафедри Патрології Ленінградської Духовної академії;
з 1986 р. — почесний член Санкт-Петербурзької Духовної академії;
з 1992 р. — член Академії творчості;
з 1994 р. — почесний член Міжнародної академії Євразії;
з 1996 р. — почесний професор військової Академії (нині Університет) ППО Сухопутних військ;
з 1997 р. — дійсний член Академії російської словесності;
з 2002 р. — дійсний член Академії соціальних і гуманітарних наук (з 2003 року Суспільна Російська академія соціальних наук);
з 2002 р. — почесний доктор політології Державного університету Перуджі (Італія);
з 2004 р. — почесний доктор богослов’я Християнської академії Варшави (Польща);
з 2004 р. — почесний професор Смоленського гуманітарного університету;
з 2005 р. — почесний професор Астраханського університету;
з 2005 р. — почесний доктор Російського державного соціального університету;
з 2006 р. — почесний професор Балтійського військово-морського інституту імені адмірала Федора Ушакова;
з 2007 р. — почесний президент Академії Російської словесності;
з 2007 р. — почесний доктор Санкт-Петербурзького державного політехнічного університету.
Святіший Патріарх Кирил — автор таких книг:
«Становлення та розвиток церковної ієрархії та вчення Православної Церкви про її благодатний характер» (Ленінград, 1971 р.);
«Виклики сучасної цивілізації. Як відповідає на них Православна Церква» (Москва, 2002 р.);
«Слово Пастиря. Бог і людина. Історія порятунку» (М., 2004 р.);
“L'Evangile et la liberte. Les valeurs de la Tradition dans la societe laique” (Paris, 2006 р.), «Воля та відповідальність: у пошуках гармонії» (М., 2008 р.) та інших, а також понад 700 публікацій, включно із публікаціями у вітчизняній і закордонній періодиці.
Видано цикли телепередач «Слово пастиря» — Вступ до православного віровчення; «Слово — Таїнство — Церква» — Історія ранньої християнської Церкви та вчення про Церкву; «Ювілейний Архієрейський Собор» — Основи соціальної концепції — Устав Руської Православної Церкви — Діяння про канонізацію, «Ставлення до інослав’я»; «Слово Пастиря» — Церква, держава, політика (частина 1), Церква, особистість, суспільство (частина 2), Про віру та порятунок (частина 3). На аудіоносіях видано цикл великопісних проповідей.
Святіший Патріарх Кирил запрошувався для читання лекцій:
до Риму (1972 р.), до Хельсинського університету, до Академії «Абу» в Турку, до Православної семінарії в Куопіо (Фінляндія, 1975 р.), до Екуменічного інституту в Боссе (Швейцарія, 1972, 1973 рр.), до Мюнстерського університету (ФРН, 1988 р.), до університету Удине (Італія, 1988 р.), до Державного університету Перуджі (Італія, 2002 р.), до Християнської академії Варшави (Польща, 2004 р.).
Святіший Патріарх Кирил трудився та трудиться в галузі міжправославних відносин.
Він був першим представником Руської Православної Церкви в «Синдесмосі» — Всесвітньому братстві православних молодіжних організацій. З 1971 по 1977 р. — член Виконкому «Синдесмосу»; учасник VIII (Бостон, 1971 р.), IX (Женева, 1977 р.), Х (Фінляндія, 1980 р.) і XIV (Москва, 1992 р.) Генеральних Асамблей цієї організації; учасник першої Передсоборної Всеправославної наради (Шамбезі, 1976 р.) і Міжправославної комісії з підготовки Святого та Великого Собору Східної Православної Церкви (Шамбезі, 1993, 1999 р.); головний доповідач на православній консультації «Загальне розуміння та бачення ВСЦ» (Шамбезі, 1995 р.); учасник Всеправославної консультації з питань екуменізму (Салоніки, 1998 р.) та Зборів Глав Помісних Православних Церков із улікування болгарського церковного розколу (Софія, 1998 р.); учасник Всеправославного святкування 2000 років Християнства у Вифлеємі 7.01.2000 р.; учасник переговорів між Московським і Константинопольським Патріархатами (Стамбул, 1977 р., Женева, 1978 р., Стамбул 1990 р., Москва, 1991 р., Стамбул, 1993 р.) і регулярних консультацій з поточних проблем між двома Церквами; проводив переговори з Константинопольською Православною Церквою щодо Естонії та з Румунською Православною Церквою щодо проблеми Бессарабської митрополії в Молдові (двічі в 1997 р. у Женеві, Кишинів, 1999 р.).
У 2005 році як глава делегації Руської Православної Церкви брав участь в інтронізації Патріарха Єрусалимського Феофіла III.
У складі офіційних делегацій відвідав усі Помісні Православні Церкви, у тому числі, супроводжував Святішого Патріарха Пимена та Святішого Патріарха Алексія II у їхніх поїздках за кордон.
Святіший Патріарх Кирил брав участь у роботі міжхристиянських організацій. Як делегат він брав участь у IV (Упсала, Швеція, 1968 р.), V (Найробі, Кенія, 1975 р.), VI (Ванкувер, Канада, 1983 р.) і VII (Канберра, Австралія, 1991 р.) Генеральних Асамблеях ВСЦ; у Всесвітній місіонерській конференції «Порятунок сьогодні» (Банкок, 1973 р.); був президентом Всесвітньої Конференції «Віра, наука та майбутнє» (Бостон, 1979 р.) і Всесвітньої Конвокації «Мир, справедливість і цілісність творення» (Сеул, 1990 р.); брав участь в асамблеях комісії «Віра та Устрій» ВСЦ в Аккрі (Гана, 1974 р.), у Лімі (Перу, 1982 р.), у Будапешті (Угорщина, 1989 р.).
Під час виконання доручень Священноначалля Руської Православної Церкви Святіший Патріарх Кирил брав участь у контактах із Церквами США, Японії, ГДР, ФРН, Фінляндії, Італії, Швейцарії, Великобританії, Бельгії, Голландії, Франції, Іспанії, Норвегії, Ісландії, Польщі, Чехії, Словаччини, Ефіопії, Австралії, Нової Зеландії, Індії, Таїланду, Шрі-Ланки, Лаосу, Ямайки, Канади, Конго, Заїра, Аргентини, Чилі, Кіпру, Китаю, ПАР, Греції.
Святіший Патріарх Кирил був членом Помісного Ювілейного Собору Руської Православної Церкви (червень 1988 р., Загорськ), головою його Редакційної комісії та автором проекту Уставу Руської Православної Церкви, прийнятого Ювілейним Собором. Був учасником Архієрейського Собору, присвяченого 400-річчю відновлення Патріаршества (жовтень, 1989) і позачергового Архієрейського Собору 30-31 січня 1990 року, а також Помісного Собору 6-10 червня 1990 р., Архієрейських Соборів 25-26 жовтня 1991 р.; 31 березня — 4 квітня 1992 р.; 11 червня 1992 р.; 29 листопада — 2 грудня 1994 р.; 18-23 лютого 1997 р.; 13-16 серпня 2000 р.; 3-6 жовтня 2004 р., 24-29 червня 2008 р.
Представляв Руську Православну Церкву в комісіях з вироблення Закону РРФСР «Про свободу віросповідань» від 25 жовтня 1990 року та Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання» від 26 вересня 1997 року. Брав участь у виробленні церковної позиції та миротворчих акціях під час подій серпня 1991 року та жовтня 1993 року.
Був одним з ініціаторів створення Всесвітнього Руського Народного Собору в 1993 році.
Як голова комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності ініціював створення Синодальних відділів із релігійної освіти, з соціального служіння та благодійності, по взаємодії зі Збройними Силами та правоохоронними органами. Був автором Концепції з відродження благодійності та релігійної освіти, прийнятої Священним Синодом 30 січня 1991 р. Розробив і подав на затвердження Священного Синоду «Концепцію взаємодії Руської Православної Церкви зі Ззбройними Силами» в 1994 році.
З 1996 по 2000 р. керував розробкою та представив Ювілейному Архієрейському Собору 2000 р. «Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви».
Брав активну участь у нормалізації церковного стану в Естонії. У зв’язку з цим відвідав Антіохійський та Єрусалимський Патріархати (поїздки до Лівану, Сирії, Йорданії та Ізраїлю в 1996 році), а також брав участь у переговорах із представниками Константинопольського Патріархату в м. Цюріху (Швейцарія) у березні й двічі у квітні 1996 р., у Фессалоніках, Таллінні та Афінах (1996 р.), в Одесі (1997 р.), у Женеві (1998 р.), у Москві, Женеві й Цюріху (2000 р.), у Відні, Берліні та Цюріху (2001 р.), у Москві та Стамбулі (2003 р.). У цьому ж зв’язку неодноразово відвідував Естонію, де вів переговори із представниками уряду, депутатами парламенту та з діловими колами цієї країни.
Брав активну участь у миротворчих акціях по Югославії. Неодноразово під час війни відвідував Белград, вів переговори з керівництвом цієї країни, ініціював створення неформальної міжнародної християнської миротворчої групи по Югославії (Відень, травень 1999 р.) і скликання міжнародної міжхристиянської конференції на тему: «Європа після косовської кризи: подальші дії Церков» у м. Осло (Норвегія) в листопаді 1999 року.
З 1984 по 2008 роки у Смоленській і Калінінградській єпархії було збудовано 143 храми, 65 відновлено. Таким чином, сьогодні тут налічується 287 храмів: 183 у Смоленській та 104 у Калінінградській областях.
У клірі на обліку 214 осіб — 202 священика, 12 дияконів, а також 80 регентів та 87 псаломщиків.
У Смоленській області діють дві православних гімназії (першу в Росії таку школу було організовано в Смоленську в 1992 році), у Калінінградській — одна; відкрито чотири православних дитячих садочки (перший з’явився в місті Велиж Смоленської області в 1994 році).
У 1988 році в Смоленську було засновано перше в Росії у повоєнний час Духовне училище, в 1993 році його перетворено на Духовну семінарію. Нині у Смоленську існує семінарія, де освіту здобувають майбутні пастирі, і Смоленське між’єпархіальне духовне училище, де готують регентів, іконописців, сестер милосердя, викладачів «Основ православної культури».
Святіший Патріарх Кирил удостоєний орденів Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Грузинської, Сербської, Болгарської, Елладської, Польської, Чеських земель і Словаччини, Американської та Фінляндської Православних Церков.
Також нагороджений орденами Руської Православної Церкви: святого рівноапостольного великого князя Володимира (II ступеня); святителя Алексія, митрополита Московського (II ступеня); святого благовірного князя Данила Московського (I ступеня); преподобного Сергія Радонезького (I та II ступенів); святителя Інокентія, митрополита Московського (II ступеня).
Серед державних нагород — орден Дружби Народів (1988 р.); орден Дружби (1996 р.); орден «За заслуги перед Батьківщиною» (III ступеня, 2000 р.); орден «За заслуги перед Батьківщиною» (II ступеня, 2006 р.), зірка ордена святого князя Олександра Невського «За труди та Батьківщину» (2009 р.).
