Слово Святішого Патріарха Кирила після Великоднього молебню у Свято-Іллінському храмі Чорнобиля

Тут, на чорнобильській землі, над якою пронісся страшний ядерний ураган, який зруйнував людські життя й людські долі, зруйнував природу, — у цей Великодній день ми всі разом. І, згадуючи те, що сталося 25 років тому, ми згадуємо це не як люди, які зазнали поразки, але як люди, які здобули перемогу.

Так, дійсно, ця перемога, як і будь-яка інша, супроводжувалася людським стражданням і жертвами. Без жертв і страждань перемог у вирішальних битвах не буває. Люди йшли на жертву свідомо. Можливо, не всі повною мірою усвідомлювали тоді масштаб трагедії, але кожен, напевно, відчував своєю шкірою, своїм здоров'ям, що, піднімаючись на дах зруйнованого реактора, він вступає у небезпечний бій зі смертю. І завдяки мужності, силі духу, жертовності пожежників, воїнів, ліквідаторів грізна чорнобильська катастрофа була приборкана.

Ніколи з пам'яті нашої не повинні згладитися ці приклади героїзму, подвигу, мужності й жертовності. І сьогодні, стоячи біля стін відродженого храму, ми звертаємо до Господа заупокійну молитву про всіх тих, хто душу свою, за словом Божим, поклав за други своя (Ін. 15, 13). Нехай Господь упокоїть їх у небесних Своїх обителях. Віримо, що за цю жертовну любов до своїх ближніх вони удостоєні бути з Богом, бачити лице Творця і перебувати в Царстві Божому.

Згадуючи з любов'ю і вдячністю тих, хто загинув, ми згадуємо також і тих, хто загинув не на стінах реактора, а в результаті наслідків ядерної катастрофи. Багато людей померли, постраждали, стали інвалідами. А чого коштувало відселення з цих прекрасних місць тих, хто все життя жив тут, хто тут народився, хто з ними пов'язував своє майбутнє!

І фізичні, і духовні муки великі; і в тих самих муках страждали українці, білоруси, росіяни, підставляючи одне одному плече і не питаючи ні про національну приналежність, ні про переконання. Разом один з одним боролися проти трагедії і здобули перемогу. Це дивовижний приклад солідарності людей перед лицем спільного ворога. Нехай він ніколи не згладиться у нашій пам'яті. Нехай він надихає нас на збереження братських відносин одне з одним. Нехай кордони, які існують між державами, ніколи не розділять наш народ, духовно єдиний і в більшості своїй православний. І нехай кордони ніколи не розділять братські народи України, Білорусі та Росії.

Віримо, що Господь прихилить милість до нас і сьогодні, допоможе нам будувати мирне й квітуче життя. Нехай Господь береже Україну, Російську Федерацію, Білорусь і їх народи, захищаючи нас від усяких скорбот і бід, які вимагали б людських жертв. А ми будемо вірно зберігати пам'ять про тих, хто життям своїм захистив нашу землю від страшної смертельної небезпеки.

Усіх вас, мої дорогі, Ваше Блаженство, брати-архіпастирі, духовенство, народ віруючий, я сердечно вітаю зі святом Святої Пасхи. І нехай допоможе нам Господь, духом зміцнюючись, жити за Його законом, за Його волею, щоб улаштовувати гідне життя тут на землі і мати надію на Царство Боже.

Дякую Вам, Ваше Блаженство, від усього серця, що під Вашим архіпастирським окормленням, зусиллями отця Миколая, парафіяльного активу тут знову відновлено цю красу, храм діє і сюди приходять люди для духовної розради. Допомагай Вам Господь у несенні Вашого нелегкого Первосвятительського служіння на українській землі.

Я прийняв рішення подарувати дзвони, які були щойно освячені, з тим щоб вони завжди знаходилися на дзвіниці цього храму. Символічно, що в них ударили два Президенти, Патріарх і Блаженніший Київський митрополит. Дай Боже, щоб цей символ завжди залишався тут. Дай Боже, щоб звуки цих дзвонів нагадували нам про минуле і одночасно допомагали зміцнюватися у надії на майбутнє. Хотів би також для богослужбових цілей піднести цьому святому храму набір ієрейських облачень.

Христос Воскрес!